Тюрма на Лонцького

Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів


Previous Entry Share Next Entry
Поезія як злочин
лого
lonckoho

20170117-IMG_5625-212 січня 1972 року Україною прокотилася велика хвиля арештів інакшомислячої інтелігенції. У цей день та впродовж року було заарештовано приблизно сто осіб, серед яких поет Василь Стус, письменник Євген Сверстюк, літературний критик Іван Світличний, художниця Стефанія Шабатура, журналіст В’ячеслав Чорновіл, лікар-психіатр Семен Глузман, поет Ігор Калинець, лікар Микола Плахотнюк, математик Леонід Плющ. Їх звинувачували в «антирадянській агітації та пропаганді», а речовими доказами стали самвидавні матеріали.
Однією з перших була заарештована поетеса та харизматична шістдесятниця Ірина Калинець. Серед експонатів Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» є самвидавна збірка Ірини Калинець «Оранта», надрукована у Львові 1970 року і присвячена її другові, художнику родом з Макіївки на Донеччині Олегові Міньку. Вилучена вона була під час обшуку, що передував арешту, у квартирі Калинців 12 січня 1972 року.
Збірка складається з трьох частин «З пустині ночі», «Балади», «Срібний перстень». У поезіях Ірини Калинець немає жодного слова про перемоги соціалізму, здобутки народного господарства, «мудре правління» радянських вождів. Мова, стиль, зміст, образність поезії і самі назви віршів – «Пієта», «Свят Вечір», «Пантократор», «Перун», «Мадонна», «Тріє царі», «Молитва любові», «Сповідь Магдалини» аж ніяк не вписувалися в ідеологічні шаблони соцреалізму.
З матеріалів кримінальної справи І. Калинець відомо, що офіційні видавництва «Молодь» та «Каменяр» відмовилися видавати цю збірку, оскільки «громадська поведінка» молодої авторки «викликала сумнів», а сама збірка, як і решта творчого доробку поетки за ідейно-художнім спрямуванням «навіть після поверхового ознайомлення» є «антирадянською, націоналістичною, релігійно-містичною» й не може бути виданою радянським видавництвом. Найвиразніше песимізм щодо радянської дійсності, за визначенням головного редактора журналу «Жовтень» Романа Федоріва, проявився саме в «Оранті».
Збірка «Оранта», за висновком лексико-стилістичної експертизи від 26 квітня 1972 року, разом з іншими збірками Ірини Калинець «Дорога вигнання», «Дзвони», «Гротески» «за ідейно-тематичним спрямуванням протистоїть сучасній українській радянській поезії, а в художньо-естетичному відношенні не становить цінності. В усіх чотирьох збірках тематика характеризується чітко виявленою тенденцією змалювати нашу дійсність як непривабливу, відвести читача від неї у світ містики. У ряді віршів на перший план виступає їх націоналістична, антирадянська спрямованість, ненависть до соціалістичного ладу. Автор проклинає «чужинців» і чекає, коли вдарить «грім помсти».

Молоду авторку позбавили можливості публікуватися офіційно. Самвидавна збірка, очевидно зроблена власноруч: обкладинка обтягнена рожевою та червоною тканиною, заголовні написи виконані аквареллю, гуашшю, тушшю, на початку книжечки вклеєно чорно-біле фото поетеси. Свої поезії молоді митці читали для душі у вузькому колі своїх однодумів, серед яких були її товаришка з ФРН Катерина Горбач та гості з Югославії.
Під час слідства над Іриною Калинець, її твори як речові докази її «антирадянської діяльності», проходять ретельну експертизу. У рецензії на «Оранту», зроблену на замовлення КДБ, зазначається: «у вірші «Пієта» авторка звертається до біблійної тематики і створює символічну картину «мук» розп’ятого Христа, «розп’ятих сина і матері», що «за її задумом, мало б навівати читачеві певні політичні асоціації і зіставлення з долею сучасної України, на її погляд, «опльованої», «невільничої». Ідея воскресіння «змученої» та «опльованої» України рецензентам ввижалася «порочною», «націоналістичною» і такою, «яка може мати шкідливий вплив на молодь з незрілим, невиробленим світоглядом».
Слідство КДБ завершилося обвинувальним висновком, в якому зазначено, що в першому розділі збірки «Оранта», який називається «З пустині ночі» є ряд віршів, які мають «виразна антирадянське націоналістичне спрямування». Авторку звинуватили у тому, що у віршах «Безсоння», «Пієта», «Святий вечір», «Пантократор», «Перун», «Мадонна», «Тріє царі» вона «в завуальованій формі протиставляє сучасній Радянській Україні якусь іншу, вимріяну нею, «воскреслу» із мук, «самостійну» Україну».
2 серпня 1972 року Львівський обласний суд засудив Ірину Калинець до 6 років позбавлення волі у виправно-трудових колоніях суворого режиму та трьох років заслання за ст. 62 «антирадянська агітація та пропаганда». Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного суду УРСР, куди поетеса відправляла касаційну скаргу, а її батьки, чоловік та друзі писали листи з проханням пом’якшити надто суворе покарання за поезію, залишила вирок без змін. Через декілька місяців був заарештований і засуджений чоловік Ірини – Ігор Калинець. На дев’ять років їх маленька донька залишилися виростати без батьків.

_ _ _

Ірина Єзерська

Оригінал публікації на сайті музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького»

?

Log in