Тюрма на Лонцького

Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів


Річниця трагічної смерті В'ячеслава Чорновола
лого
lonckoho

Вісімнадцять років тому, 25 березня 1999 року на трасі поблизу м. Борисполя під Києвом загинув в автокатастрофі відомий український політичний діяч, журналіст, публіцист, шістдесятник В’ячеслав Чорновіл. Цьогоріч у грудні йому б виповнилося 80 років.
В’ячеслав Чорновіл – яскрава постать українського дисидентського руху, один з беззаперечних моральних авторитетів, політик, що займався власне державотворенням. Життя та діяльність уродженця Черкащини тісно пов’язані зі Львовом.
За опір радянській системі тричі арештовуваний та суджений. Під час слідства у 1967—1968 та 1972—1973 р.р. перебував у слідчому ізоляторі Управління КДБ у Львівській області, відомому в народі, як «тюрма на Лонцького».
У фондах Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» зберігаються три листи В’ячеслава Чорновола із заслання в Якутію до його куми – хрещеної матері його сина Тараса, відомої поетеси, шістдесятниці Ірини Калинець, яка на той момент теж відбувала заслання в Читинській області.
Ці три листи дають багато інформації про життя та побут політв’язнів, проблеми, з якими стикалися неблагонадійні для режиму особи, про інших українських і не тільки дисидентів (В. Стуса, С. Шабатуру, П. Айрікяна, І. Світличного, Є. Світличного), про особисті переживання, хвилювання за рідних. З усієї підбірки листів, адресованих Ірині Калинець її друзями та однодумцями, листи від В’ячеслава Чорновола найдовші. В одному з них, він і сам написав, що не вміє писати коротко. Як справжній журналіст, він детально змальовував усе, що його оточувало та хвилювало. Таким чином, будучи позбавлений якісного спілкування, своїй однодумиці писав своєрідні репортажі із якутського життя засланого політв’язня. Епістолярний стиль В. Чорновола вражає легкістю та дотепністю, красою маловживаних українських слів. У ньому наче відображається особливий шарм, притаманний його особистості. Величезна життєрадісність, оптимізм і любов до життя проступають навіть в описах сірих буднів людини, змушеної терпіти складний побут і нав’язані умови життя.

Оригінал публікації на сайті музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького»

«Українська Гельсинська Група: боротьба за права людини триває» лекції для школярів в м
лого
lonckoho

Сьогодні, 23 березня 2017р. зберігачка фондів Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» Ірина Єзерська  провела лекцію-презентацію на тему «Українська Гельсинська Група: боротьба за права людини триває» для учнів 7 та 9 класів львівських шкіл № 31, №9

5.

Оригінал публікації на сайті музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького»
Теги:

У Львові презентують нові знахідки архівів ОУН
лого
lonckoho

Архів Центру досліджень визвольного руху презентує останні п'ять архівів підпілля ОУН, викопаних впродовж останніх півроку на Львівщині та Тернопільщині. Документи були закопані у суворій таємниці і пролежали в землі більше 60 років.

20 березня, понеділок

15.00

Національний музей-меморіал «Тюрма на Лонцького», вул. С. Бандери, 1

Історики кажуть, що знайдені архіві дозволяють прослідкувати діяльність фінансових, інформаційних та безпекових структур українського підпілля в 1940-х рр.

Наприклад, у архіві, знайденому два тижні тому на Бережанщині, виявилено картотеку Служби безпеки ОУН на кілька сотень осіб — це перша знахідка такого плану. В архіві ОУН з Буського району, окрім власне документів, знаходилось також кілька печаток, в тому числі одна із написом «Архів». Проштемпельовані подібними печатками документи часто зустрічались дослідником, однак сама печатка зустрілась вперше.

Read the rest of this entry »

Оригінал публікації на сайті музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького»
Теги:

Міжнародна конференція на тему «Шоа в Україні. Нові перспективи щодо теми Зла в ХХ ст.»
лого
lonckoho

9-11 березня 2017 року у Сорбоннському університеті (Париж, Франція) відбувалася міжнародна конференція на тему «Шоа в Україні. Нові перспективи щодо теми Зла в ХХ ст.» (франц. La Shoah en Ukraine: nouvelles perspectives sur les malheurs du XXème siècle; англ. – The Holocaust in Ukraine: new perspectives on the evils of the 20th century).
Учасником конференції був  Ігор Дерев'яний старший науковий співробітник Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького», котрий підготував доповідь «на два голоси» з Філіппом де Лара, доктором філософії та політичних наук, професором університету Пантеон-Асса, на тему «Міф про юдео-більшовизм (1939—1945)». У доповіді професор де Лара розкрив питання походження та формування міфу та його роль у нацистській політиці екстермінації євреїв, зокрема вплив міфу на колаборацію неєврейського населення, нацистські «гру» на антирадянських настроях та «виправдання» насильства. І. Дерев’яний, у своїй частині доповіді, звернув увагу на формування умов імплементації конструктів міфу на теренах України у довоєнний час та особливу роль радянської державної політики прихованого антисемітизму в 1930-х рр., зокрема аналіз національного складу функціонерів карально-репресивних органів та роль єврейського населення у соціальних експериментах епохи сталінізму, що в сукупності підтверджують штучність міфу про «юдео-большезизм».


«Метою даного симпозіуму було поширення нових знань і відкрите обговорення трагічних подій, які ще недостатньо відомі і важливі у відносинах між євреями і українцями, як в Україні, так і за кордоном, особливо у Франції, де чорна легенда про Український антисемітизм має глибоке коріння з часу суду над вбивцею Симона Петлюри в 1926 році. Основна увага приділена в першу чергу розвитку і розумінню подій в період німецької окупації (1941—1944). Проте, ці факти повинні бути проаналізовані в більш широкому контексті розуміння історії євреїв в Україні до і після Шоа (Голокосту) і історія опору, колаборації і злочинів в окупованій Європі під час Другої світової війни.
Ми переконані , що пам'ять, взаєморозуміння і обмін свідченнями повинні йти разом з ретельним вивченням історичного контексту, в тому числі спірних і болючих питань, таких як місцеві колаборанти, які брали участь у знищенні євреїв або відношення опору (націоналістичного і комуністичного) до винищення. Трагедії минулого і непорозуміння, що оточують ці трагедій можна подолати лише за допомогою чесного і повного пошуку правди.» – вважають організатори конференції Галина Аккерман (докторка історії університету Пантеон-Сорбонна (l’université Paris-I-Panthéon-Sorbonne) та Канського університету в Нормандії (l’université Caen-Normandie) та Філіпп де Лара (доктор філософії та політичних наук, професор університету Пантеон-Асса (l’université Paris ІІ-Panthéon-Assas).
В конференції брали участь відомі дослідники Франції Ніколя Верт (Національний центр наукових досліджень Франції, Париж), Галина Аккерман та Філіпп де Лара, з України: Оля Гнатюк (Національний університет «Києво-Могилянська академія», Київ), Ярослав Грицак (Український католицький університет, Львів), Владислав Гриневич (НАН України, Київ), Леонід Фінберг (Національний університет «Києво-Могилянська академія», Київ), Йосип Зісельс (Голова Ваад України та Світового єврейського конгресу), Володимир В’ятрович (Голова Українського інституту національної пам’яті, Київ), Тарас Возняк (Генеральний директор Львівської національної галереї мистецтв), з Ізраїлю – Шимон Редліх (університет Бен-Гуріона, Бер-Шева), з Великобританії: Крістоф Мік (Університет Уорвіка) та Анна Абакумова (Університет Шефілда), з Нідерландів – Карл Беркгоф (Інститут дослідження Війни, Голокосту та Геноциду, Амстердам), з Італії – Оксана Пахльовська (Університет «La Sapienza», Рим), з США – Йоханас Петровський-Штерн (Північно-Західний університет, Еванстон) та Канади – Алті Родал (Україно-єврейські зустрічі, Отава).

Оригінал публікації на сайті музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького»

Відкриття фотовиставки «Українські церкви та цвинтарі Західної Канади»
лого
lonckoho

Про побачене впродовж кількарічних мандрів українськими поселеннями канадських прерій розкаже й покаже мандрівниця й дослідниця Устина Стефанчук.

«Зворушливі, моторошні і кумедні історії зібрані серед нащадків перших українських поселенців у Канаді. Жодних книжкових істин, тільки реальні люди і спостереження», – обіцяє Устина Стефанчук.
Значна кількість з церков — покинуті і потроху відходять в небуття. Це нагода ще раз повернути до них життя.
Відкриття 10 березня о 16 годині в Національному музеї-меморіалі «Тюрма на Лонцького» у Львові.
Зворушливі, моторошні і кумедні історії зібрані серед нащадків наших перших поселенців в Канаді.
Жодних книжкових істин, тільки реальні люди і спостереження.

Оригінал публікації на сайті музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького»

До Міжнародного Дня боротьби за права жінок історики нагадують про жінок-учасниць визвольних та анти
лого
lonckoho

В Європі стартувала ініціатива: хвилина мовчання за жінками, постраждалими від комунізму.

Сьогодні, 8 березня, о 12.00 CET (в Україні — о 13.00) за ініціативи Платформи європейської пам’яті та сумління відбулася хвилина мовчання в пам’ять про мільйонів жінок, які стали жертвами комуністичної диктатури.

Платформа прагне привернути увагу до того, що комуністичний режим ставився до жінок неймовірно брутально. Через політичні причини жінок страчували після показових процесів або без суду, вбивали під час спроб втекти за «залізну завісу», ув’язнювали в тюрмах, концентраційних і трудових таборах, де незліченна їх кількість загинула. Такою була «рівність» чоловіків і жінок в СРСР та країнах комуністичного блоку – рівність в експлуатації.

В Україні ініціативу підтримали Український інститут національної пам’яті, Меджліс кримськотатарського народу, Центр досліджень визвольного руху, Національний музей “Меморіал жертв Голодомору”, Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького”.

“Міжнародний жіночий день має коріння в жіночому робітничому русі в США на початку ХХ ст. Привласнивши його собі як ідеологічне свято, комуністичні диктаторські режими відзначали цей день з великим розмахом. 8 березня жінкам дарували червоні квіти й розпивали алкоголь”, — йдеться в офіційному релізі Платформи, яка об’єднує 55 урядових, академічних та музейних установ із 19 країн Європейського Союзу, України, Молдови, Ісландії, Албанії, Канади і США.

Тому Європейська платформа пам’яті й сумління закликала міжнародну спільноту провести хвилину мовчання 8 березня 2017 р. на пошану незліченних мільйонів жінок, чиї фундаментальні права людини були порушені комуністами. Зокрема, це були учасниці українського визвольного руху ХХ століття.

“Вони були зв'язковими і лікарями, займались наукою та досліджували мистецтво, очолювали повстання та керували інформаційними відділами. У Міжнародний день боротьби за права жінок нагадаємо про жінок-учасниць українського визвольного руху, яких убив комуністичний режим за їхню діяльність”, — каже наукова співробітниця музею-меморіалу  Олеся Ісаюк

Людмила Фоя (3.9.1921 – 19.07.1950) член ОУН, учасниця визвольного руху. Народилася у м. Ставище, неподалік Києва. У 1942 році приєдналася до антинацистського руху спротиву, організованого ОУН (б). Після здобуття Червоною армією Києва, у січні 1944 року заарештована НКВД. Погодившися на участь у провокації з метою виведення в руки НКВД керівників підпілля на Волині, видала Службу Безпеки кількох агентів-провокаторів, один з яких діяв з 1927 року. У підпіллі працювала як пропагандист, опублікувала кілька збірок оповідань. Загинула під час сутички 19 липня 1950.

Алла Горська (18.9.1929 – 28.11.1970) художниця, учасниця руху «шестидесятників». У 1964 році була серед засновників «Клубу Творчої молоді», організовувала заходи Клубу. Її вітраж «Мати» на шевченківську тематику був знищений як «антирадянський». Була вбита за нез'ясованих обставин, найімовірніше, за наказом КГБ.

Катерина Грушевська (21.06.1900 – 30.03.1943) історик, соціолог, фольклорист, антрополог. Дочка Михайла Грушевського. Досліджувала українську міфологію та фольклор, опублікувала ряд наукових праць, а також найповніше на сьогодні зібрання козацьких пісень і дум. Заарештована 10 липня 1938 р., засуджена до 8 років ув'язнення та конфіскації майна. Після перегляду справи вирок зменшено. Померла 1943 р. на засланні.

Володими́ра Крушельницька (1903 – 25.11.1937) лікарка-дерматолог. У 1924 році закінчила Віденський університет. У 1932 році виїхала у Радянський Союз, де працювала за фахом у Харкові. Підготувала докторську дисертацію. 1934 заарештована, засуджена до ув'язнення у Соловецьких таборах. 25 листопада 1937 року була розстріляна, хоча формальний наказ про розстріл було підписано лише 7 грудня того ж року.

Леся Паєвська (17.1.1908 – 8.4.1953) – громадська діячка, вчителька, учасниця визвольного руху. Народилася у Косові (івано-Франківська обл.) у родині священика. У 1940 р. В 1940 р. вступила в ОУН. Після переходу у підпілля працювала зв'язковою, санітаркою, працівником технічної ланки. Кількаразово уникала арешту. Заарештована у червні 1952 р. Під час слідства відмовлялася відповідати російською. Розстріляна за звинуваченням у «терористичній діяльності».

Олександра Соколовська (14.12.1894 – 6.11.1919) Відома під іменем отаманші Марусі. Очолила повстання проти більшовиків на Житомирщині. Народилася у Горбулеві (Житомирщина) у родині вчителя. Після того, як було вбито її брата, командира локального повстанського загону, стала на його місце. Полонена більшовиками, закатована 6 листопада 1919 р.

Людмила Старицька-Черняхівська (7.8.1868 – 1941) письменниця, громадська діячка, науковець. Дочка Михайла Старицького. З 1908 р. — член «Товариства українських поступовців». Працювала в Українській Академії Наук. Заарештована 1930 року, засуджена у процесі «Спілки Визволення України» до 5 років ув'язнення. 1941 заарештована повторно, вивезена в Казахстан, померла по дорозі.




 

Оригінал публікації на сайті музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького»

«Між війною і миром. Україна — Ізраїль» експонують у музеї «Тюрма на Лонцького»
лого
lonckoho

До третіх роковин масових розстрілів мирних громадян на столичному майдані Незалежності Національний музей меморіал «Тюрма на Лонцького» у Львові приурочив демонстрування україно-ізраїльської фотовиставки «Між війною і миром», доповнивши експозицію колекційними артефактами Революції Гідності.

Виставка фотографій відомих ізраїльських та українських документалістів, яку вже бачили глядачі не тільки Ізраїлю, а й Києва, Одеси, Сум, Харкова, Запоріжжя та інших міст України, у музеї «Тюрма на Лонцького» отримала у ці скорботні дні пам’яті другу львівську демонстрацію після залів Львівської національної галереї мистецтв ім. Б.Г. Возницького з ініціативи очільника Львівського товариства єврейської культури ім. Шолом Алейхема Олександра Назара.

У пристосованих під музейну функцію тюремних приміщеннях розгорнуту із чотирьох десятків чорно-білих та кольорових світлин виставку уклали в тематичні серії, однак не розділяли за географічним принципом, щоб підкреслити спорідненість проблем у житті двох народів, один із яких має досвід арабо-ізраїльських війн, а інший – протистояння військовій агресії Росії.

Цікаво, що світлини, зняті під час Революції Гідності, робили не тільки українські, а й ізраїльські фотографи, а чимало кадрів, що зображують життя в Ізраїлі, належать вихідцям з України. Виставка знайомить з доробком українців Олександра Ґлядєлова, Олександра Козаченка, Марго Ормоцадзе, Паши Паштєтова та ізраїльтян — Едді Ґеральда, Павла Вальберґа, Дани Фрідландер-Орен, Віктора Ольховського.

Виставку «Між війною і миром», вхід на яку – вільний, експонуватимуть упродовж місяця. У рамках демонстрації заплановано також інформаційний міст із організаторами виставки – громадською організацією ізраїльських друзів України « Israeli Friends of Ukraine», які сприяють зміцненню дружби і взаєморозуміння між двома народами та відзначилися налагодженням сталої волонтерської допомоги як учасникам Революції Гідності, так і захисникам східних кордонів України.

Оригінал публікації на сайті музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького»

Пам'ятаємо Олену Антонів
лого
lonckoho

Сьогодні роковини трагічної загибелі лікарки, правозахисниці, розповсюджувачки самвидаву, розпорядниці фонду О.Солженіцина в Галичині Олени Антонів, життя якої обірвалося в автокатастрофі за досі нез'ясованих обставин.
Національне і релігійне виховання Олена дістала в родині. На неї вплинули жахливі картини тисяч закатованих енкаведистами політв’язнів у тюрмах Бібрки та Львова, відкритих під час німецької окупації. Навчаючись у радянській школі, самостійно вивчала історію України за забороненими довоєнними виданнями, постійно відвідувала службу Божу катакомбної Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ).

Закінчивши школу, 1955-61 рр. навчалася на лікувальному факультеті Львівського медінституту. Працювала в обласному туберкульозному диспансері, де її досі пам’ятають як винятково чулу лікарку.

За хрущовської “відлиги” та в наступні роки цілком увійшла в культурологічне, а потім і громадсько-політичне життя Львова і Києва. Була членом Клубу Творчої Молоді (КТМ). У 1963 одружилася з В.Чорноволом і переїхала у м. Вишгород, де він працював на будівництві Київської ГЕС. 1964 народився син Тарас Чорновіл. Олена підтримувала зв’язки з І.Світличним, Є.Сверстюком, А.Горською та іншими шістдесятниками. Виготовляла, зберігала і розповсюджувала самвидав.

Під час арештів 1965 жила у Львові. Її дім був своєрідним політичним клубом, де збиралися шістдесятники, колишні повстанці, творча інтеліґенція. Тут улаштовувалися вечори Т.Шевченка, відзначалися пам’ятні дати, релігійні свята, зокрема, готувався різдвяний вертеп зловісного 1972 з участю В.Cтуса, І.Калинець, С.Шабатури, які були через декілька днів заарештовані. У цьому домі часто проводилися обшуки, він прослуховувався. Олені погрожували арештом. Під той час вона фактично стала розпорядницею фонду допомоги політв’язням та їхнім родинам (фонд О.Солженіцина) в Західній Україні і з великим ризиком допомагала репресованим, часто й зі своїх скромних заощаджень. Усе менше однодумців залишалося на волі – і все більший тягар лягав на плечі дружин, сестер і матерів політв’язнів. У 80-х рр. дисидентська Україна трималася на жінках, таких як Олена, Оксана Мешко, Раїса Руденко, Віра Лісова, Надія і Леоніда Світличні, Михайлина Коцюбинська, Раїса Мороз та ін.

У цю напружену годину, 26.05.1979, Олена зв’язала свою долю з З.Красівським. Формально не будучи членом Української Гельсінкської Групи (УГГ), Олена готувала і передруковувала окремі її документи і возила в Москву, щоб передати зарубіжним журналістам. Після арешту 12.03.1980 чоловіка Олена не могла влаштуватися на жодну роботу. Їй погрожували фізичною розправою. І все-таки вона відправляла інформацію про політв’язнів і продовжувала добродійну діяльність. У 1980-85 рр. багато часу провела в Тюменській обл., поділяючи долю засланого чоловіка.

Перебудову Олена сприйняла насамперед як шанс для плідної громадської роботи, зокрема, для відновлення руху за леґалізацію УГКЦ. Але життя її раптово урвалося: 02.02.1986 вона загинула в автомобільній катастрофі.

---
Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група.

Джерело

Оригінал публікації на сайті музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького»
Теги:

Україністка Оля Гнатюк: «Записуйте свідчення!»
лого
lonckoho

30 січня у Національному музеї-меморіалі «Тюрма на Лонцького» відбулася лекція відомої дослідниці із Польщі Олі Гнатюк «Повоєнні репресії проти творчих жінок. Долі Ярослави Музики, Ольги Дучимінської та Олени Ржепецької».

Read the rest of this entry »

Оригінал публікації на сайті музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького»

Цитадель має стати Українським мілітарним музеєм, — Руслан Забілий
лого
lonckoho

Нацистський концтабір для військовополонених “Шталаг-328” у Львові, відомий як Цитадель, варто перетворити на Український мілітарний музей. Таку думку висловив директор Національного музею-меморіалу “Тюрма на Лонцького” к.і.н. Руслан Забілий у коментарі “Гал-інфо”.

“Цитадель, за архівними документами, охоплює 30 га площі. Територія є занедбана, запущена і недоглянута. Вона перетворена в предмет комерційного торгу.  В першу чергу громадськість та спеціалісти-музейники, культурологи, історики мають реагувати на це однозначно і доволі жорстко”, — зазначив Руслан Забілий.

Read the rest of this entry »

Оригінал публікації на сайті музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького»
Теги:

?

Log in

No account? Create an account