?

Log in

No account? Create an account

Тюрма на Лонцького

Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів


Previous Entry Share Flag Next Entry
Пам'ятаємо Олену Антонів
лого
lonckoho

Сьогодні роковини трагічної загибелі лікарки, правозахисниці, розповсюджувачки самвидаву, розпорядниці фонду О.Солженіцина в Галичині Олени Антонів, життя якої обірвалося в автокатастрофі за досі нез'ясованих обставин.
Національне і релігійне виховання Олена дістала в родині. На неї вплинули жахливі картини тисяч закатованих енкаведистами політв’язнів у тюрмах Бібрки та Львова, відкритих під час німецької окупації. Навчаючись у радянській школі, самостійно вивчала історію України за забороненими довоєнними виданнями, постійно відвідувала службу Божу катакомбної Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ).

Закінчивши школу, 1955-61 рр. навчалася на лікувальному факультеті Львівського медінституту. Працювала в обласному туберкульозному диспансері, де її досі пам’ятають як винятково чулу лікарку.

За хрущовської “відлиги” та в наступні роки цілком увійшла в культурологічне, а потім і громадсько-політичне життя Львова і Києва. Була членом Клубу Творчої Молоді (КТМ). У 1963 одружилася з В.Чорноволом і переїхала у м. Вишгород, де він працював на будівництві Київської ГЕС. 1964 народився син Тарас Чорновіл. Олена підтримувала зв’язки з І.Світличним, Є.Сверстюком, А.Горською та іншими шістдесятниками. Виготовляла, зберігала і розповсюджувала самвидав.

Під час арештів 1965 жила у Львові. Її дім був своєрідним політичним клубом, де збиралися шістдесятники, колишні повстанці, творча інтеліґенція. Тут улаштовувалися вечори Т.Шевченка, відзначалися пам’ятні дати, релігійні свята, зокрема, готувався різдвяний вертеп зловісного 1972 з участю В.Cтуса, І.Калинець, С.Шабатури, які були через декілька днів заарештовані. У цьому домі часто проводилися обшуки, він прослуховувався. Олені погрожували арештом. Під той час вона фактично стала розпорядницею фонду допомоги політв’язням та їхнім родинам (фонд О.Солженіцина) в Західній Україні і з великим ризиком допомагала репресованим, часто й зі своїх скромних заощаджень. Усе менше однодумців залишалося на волі – і все більший тягар лягав на плечі дружин, сестер і матерів політв’язнів. У 80-х рр. дисидентська Україна трималася на жінках, таких як Олена, Оксана Мешко, Раїса Руденко, Віра Лісова, Надія і Леоніда Світличні, Михайлина Коцюбинська, Раїса Мороз та ін.

У цю напружену годину, 26.05.1979, Олена зв’язала свою долю з З.Красівським. Формально не будучи членом Української Гельсінкської Групи (УГГ), Олена готувала і передруковувала окремі її документи і возила в Москву, щоб передати зарубіжним журналістам. Після арешту 12.03.1980 чоловіка Олена не могла влаштуватися на жодну роботу. Їй погрожували фізичною розправою. І все-таки вона відправляла інформацію про політв’язнів і продовжувала добродійну діяльність. У 1980-85 рр. багато часу провела в Тюменській обл., поділяючи долю засланого чоловіка.

Перебудову Олена сприйняла насамперед як шанс для плідної громадської роботи, зокрема, для відновлення руху за леґалізацію УГКЦ. Але життя її раптово урвалося: 02.02.1986 вона загинула в автомобільній катастрофі.

---
Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група.

Джерело

Оригінал публікації на сайті музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького»
Теги: